Невеликі незалежні проекти в креативній сфері не менш важливі, ніж одноразові масштабні події. Організатори та студенти програми Creative Management Camp вже дослідили для Platfor.ma те, як культурні ініціативи впливають на Київ, а тепер розпитали агентів змін та експертів про те, як креативні індустрії розвивають і людей, і державу. Відповідали чиновники, викладачі, міжнародні експерти, художники і автори незалежних проектів.
Максим Бахматов
ВДНГ є невід’ємною частиною міста з власною інфраструктурою, величезною парковою територією, воротами до лісу та тисячами відвідувачів. За кожною зміною спостерігають не лише мешканці району. Наразі ми готуємо важливу концепцію розвитку ВДНГ на наступні 40 років, і без логічної інтеграції в розвиток міста ВДНГ неможливо.
Протягом попередніх років ВДНГ працювала здебільшого у режимі паркової зони для найближчих будинків. Коли територія почала активуватися подіями, активностями, коли запрацювали концерт-хол, басейн, парк гойдалок, хаби, майстерні та інше, ВДНГ став місцем відпочинку та роботи для всього міста. Виріс попит на квартири поряд з комплексом, станція метро почала приймати більше пасажирів. Зміни є, і вони відчуваються щодня.
ВДНГ вже не перший проект переосмислення територій у місті, і як показує досвід, ці зміни завжди на краще – «Мистецький Арсенал», арт-завод, IZONE, Port та інші.
Гліб Буряк
Культурні та соціальні ініціативи помітно змінили форми навчання у світі. Сьогодні вони добралися і до України. Якщо ще п’ять років тому було нечуваним, щоб соціальні активісти та арт-куратори без вченого ступеня читали свої лекції в українських навчальних закладах, то сьогодні вони є бажаними гостями в університетах, на конференціях та стали надзвичайно зайнятими і популярними особистостями. Всі хочуть почути виступи людей, які творять справжній вплив на культуру, які знаходяться на самому краї соціальних інновацій та сучасного міжнародного культурного обміну.
Академічні програми, на які покладено навчання студентів, за своїм змістом забезпечують стабільність наукового товариства. Задача університетів – зберігати та примножувати знання. I саме через функцію збереження університети не можуть швидко реагувати на зміни у світі. У нагоді стають культурні проекти, лекторії, освітні платформи.
У м’ясорубці тренінгів та публічних виступів за останні роки у Києві вигартовувались нові лідери думки із власним досвідом та сучасним поглядом на світ. Цей досвід життєво важливий для сучасних українських навчальних закладів, адже такі «вуличні» спікери чудово доповнюють наукову стабільність. Знання сьогодні пронизують всі верстви суспільства і саме інформаційний і науковий обмін можуть стати тими мостами, які поєднають розрізнене суспільство та прокладуть шлях у глобальне селище.
Рагнар Сііл
Місто – це не тільки будівлі і дороги або люди, що йдуть з дому на роботу, потім за покупками або в ресторан, і знову додому. Хороше місто – це дещо більше, це мережа взаємопов’язаних частин, які надають сенс нашому повсякденному життю. Культура відіграє центральну роль у зміні міського ландшафту. Культура створює привабливі місця, в яких люди хочуть витрачати час, вони об’єднують людей і будують спільноти, привертають бізнес і туризм, сприяють інноваційним рішенням. За словами автора теорії про креативний клас Річарда Флоріди, творчі люди привертають інших творчих людей, що призводить до збільшення творчого класу. Це означає більш конкурентоспроможні напрямки та регіони, більше бізнесів, більше інновацій і більше задоволення.
Культура – це не статична річ. Оскільки люди мають потребу в повітрі, щоб жити, культура так само потребує «повітря». Для неї «повітрям» є взаємодія з зовнішнім світом – різні люди, різний досвід, різні культури, різні традиції. Ми вчимося у інших, ми отримуємо натхнення і хороші ідеї, разом наш голос і вплив можуть бути сильнішими. Але це, безумовно, не вулиця з одностороннім рухом – інші можуть навчитися багато чому в України, так само, як Україна у інших. Ваша держава цікава для зарубіжних країн, оскільки вона швидко змінюється і це динамічне суспільство з багатьма викликами. А також тому, що протягом тривалого часу Україна була поза європейських радарів, і здається, що зараз європейці вивчають Україну, яка вона насправді. І це заворожує.
Щоб впливати на місто або регіон вам потрібна сприятлива екосистема творчих галузей. Екосистемний підхід означає, що він не про один або два великомасштабних проекти, а про багато ініціатив меншого масштабу, щоб охопити різні частини сектора. Київ є гарним місцем для розвитку творчих галузей, він має критичну масу творчих людей, компаній, просторів, місць, коворкінгів і хабів, і т.д. Але можна і потрібно зробити набагато більше. Найважливішим питанням є сучасні управлінські навички в культурних і творчих областях, але також в бізнесі і політиці. Наші проекти, ініціативи, підприємства, організації, установи, а також наші міста і країни повинні краще управлятися, і це включає велику прозорість і включення людей з усіх сфер життя.
Сергій Яценко
Коли ми планували відкриття арт-центру Closer, ми, звісно, аналізували діяльність закладів, які функціонували на той момент в Києві. Нам хотілось створити місце, де поєднаються візуальне мистецтво, що прагне розвитку, і музика, яку ми любимо. Ми мріяли створити місце, куди прийдуть люди, які люблять те саме, що й ми.
Closer стимулював відкриття нових культурних закладів не тільки на території стрічкоткацької фабрики, але й в інших місцях. Наш досвід показав, що навіть зухвалі мрії можуть стати успішним проектом. Тепер на Подолі повно арт-просторів, хабів, авторських барів, кав’ярень. До того ж вони все більше віддаляються від Контрактової площі до вулиці Кирилівської.
Потенціали районів міста і міста загалом залежать тільки від їхніх жителів. Ми бачимо, як Closer дав натхнення для відкриття подібних місць (хоч і в менших масштабах) в інших районах Києва. Не обов’язково відкривати заклад в центрі, де є щільний потік людей. Якщо робити проект з любов’ю – люди поїдуть за ним і за межі центру.
Микола Скиба
Культурні події змінюють контекст. Вони дають змогу маніфестувати спільноти. Коли, наприклад, велосипедисти проводять перегони або щось інше, вони маніфестують себе, означують у просторі, заявляють своє право на вплив на те, як розвиватиметься місто – а інші містяни можуть усвідомлювати своє місто як велосипедне. Або коли у Львові проводиться DeCoDed, то це змінює контекст Львова як повільного міста кав’ярень, літераторів і читачів. А коли в Дніпрі відбувається фестиваль «Конструкція», то це змінює контекст мегаполіса, в якому монополію на місто і його активності нібито мають лише великі фінансово-промислові групи.
Діалог критично важливий у цьому процесі. Потрібно більше міждисциплінарних проектів. Іноземним партнерам може бути цікавою енергія і «конструктивне хуліганство» українських активістів, їх здатність «хакнути» певну проблему.
Ми зможемо констатувати великий вплив результатів культурних проектів на економіку міста тоді, коли почнемо їх вимірювати і коли навчимося формувати критичну масу bottom up approach. Саме наявність цього підходу спонукала Stenford Research Growp зацікавитися Івано-Франківськом та, зокрема, «Промприладом», яким зайнялося «Тепле місто».
Ірина Соловей
Різноманіття культурного життя є важливим критерієм для оцінки якості життя містянами. Вища якість дає відчуття впевненості в собі і в оточуючих. А це дозволяє робити більш ризиковані рішення, наважуватись на рух в напрямку нового і вільніше самовиражатись. Кожна людина шукає шляхи для вивільнення власного потенціалу. Самореалізація значно легше відбувається у людей, які знаходяться в умовах інтенсивного обміну ідеями, доброзичливої реакції на свої дії, структурованої і доступної інформації про те як можна мобілізувати необхідні ресурси, як залучити важливі таланти тощо.
Люди починають цікавитись справами один одного, розмірковувати над спільними діями, діляться один з одним знаннями – і трансформують це все у соціальні та економічні блага. Звучить ідеалістично, але в повсякденному житті українців наразі якісного культурного досвіду дуже мало, і тому ризику, що нас накриє ця утопічна хвиля, немає. Натомість є гостра потреба у новій якості життя. Щоб очікування, які наповнили нас в момент Революції гідності, не перетворились на фрустрацію, культурним менеджерам потрібно ініціювати нові програми, а бізнесу – включатись в процес їх якісної реалізації. Ми всі від цього виграємо.
Культура, що капсулюється в собі, дуже скоро зациклюється, згодом починає згасати, опиняється в ізоляції від рушійних трендів і виснажує власні джерела для існування. Ми маємо дуже показовий приклад того, в якому стані культурна сфера перебувала перші 20 років незалежності, коли інерційно після радянського періоду ми не вміли будувати взаємні зв’язки з іншими країнами.
Тому більш важливо запитувати себе як виходити на культурний діалог, як розпізнавати власну світоглядну позицію і як формувати креативну пропозицію, цікаву для інших міст чи країн. Такий діалог в першу чергу дозволяє визначити важливе для всіх сторін поле, в якому ми можемо плідно взаємодіяти. Світ постійно змінюється, пріоритети зміщуються, і тому важливо підтримувати регулярність такого діалогу, щоб посилювати усвідомлення, що ми тісно взаємопов’язані. Міжнародні проекти є цікавими всім сторонам, якщо відбувається обмін цінностями. Кожен міжнародний проект дає імпульс, який, коли вже сприйнятий і усвідомлений, дозволяє долати звичні сценарії, і створювати нові. Це як танець. Тому питання до кураторів: do you dance?
Економіка міста дуже чутлива до широти культурних пропозицій, і це відмовляється помічати тільки той, кому складно усвідомлювати, що успішний бізнес будується завдяки талантам. Таланти формуються на перетині культури, освіти і науки, і тому дуже важливо, щоб всі ці сфери міста отримали належну увагу.
Саша Андрусик
«Ухо» – це міський проект з самого початку: він дуже прив’язаний до Києва, нам було цікаво озвучити місто, додати йому мізансцен. Зовсім предметно ми зайнялися цим в серії «Архітектура голосу» – римували вокальну музику з місцями, де вона виконується. Це був спосіб одночасно «допомогти» слухачеві, провести його через складну музику, помістивши її в особливу візуальну і акустичну ситуацію – і спосіб через ці рими розповісти набір історій про дивну / складному / часто потворному, але дуже цікавому місці.
Про зміни поза музичного середовища говорити складно, але як мінімум інші музичні / культурні / фешн ініціативи стали трохи сміливіше користуватися міським простором, працювати з місцем проведення проекту. Після Архітектури голосу запрошень у «дивні» локації стало рівно уп’ятеро більше.
Основні зміни пов’язані все ж з музикою – по-перше, в Києві з’являється повнокровна сцена сучасної класичної музики, з виконавцями, композиторами, фестивалями, слухачами, пресою. Ми цьому допомогли. По-друге, починається серйозний обмін з музикою інших напрямків – у сучасної класичної музики особлива культура звуку, але її рідко чують за жорсткими межами її ніші. У нас вийшло ці межі трохи посунути, а з крос-проектів може вирости багато цікавого (в цьому сенсі будемо дуже стежити за Плівкою).
Я думаю, що будь-яке місто сильно виграє від локального / районного патріотизму: чим більше культурних ініціатив «на районі», тим краще. На Подолі неоголошений кластер є вже (Ізоляція + Port+ Арт-причал, дещо в стороні від них – Closer), на Лісовій є арт-завод, для Голосіївського / Теремків – ВДНГ і Центр Довженка з Плівкою і Музеєм кіно в ньому. Дуже чекаю, коли Національний художній музей, Національна парламентська бібліотека, Національна філармонія й Український дім запропонують спільні програми вихідного дня – це готовий кластер на Грушевського.
Роман Тугашев
Фестиваль Ulichnaya eda виник, тому що в місті на той час не було нічого подібного ні в плані вуличної їжі, ні в плані відпочинку й розваг, хоча попит на ці напрямки був. Будь-який європейський чи азійський мегаполіс дуже розвинений в плані street food, а в Києві на той час цієї тусівки майже не було. Тому я вважаю, що нам вдалось вписались в контекст Києва більше, ніж ми очікували. Нам дуже приємно, коли нас згадують як одну із «фішок» Києва, must visit place – це свідчить про актуальність та доцільність формату.
Ми вважаємо бум на вуличну їжу в Києві частково заслугою фестивалю, в свій час ми задали цей тренд й дали початок багатьом власникам точок street food. Тому частково вулиці Києва «смачніші» завдяки нашому фестивалю. Крім того, ми змусили щомісяця добру частину міста з’їжджатися на Лісову, яка завжди вважалась депресивним районом Лівого берега. Зараз арт-завод тут – це оаза для креативних та амбіційних особистостей, яким тісно в обмеженому перенасиченому центрі міста.
Проект роблять люди, а не територія, арт-завод тому яскравий приклад. Потенціал є у абсолютно будь-якої локації, якщо за неї взялися професіонали, які вносять ідею, сенс й на проект є попит. Наприклад, фестиваль Burning man проводиться в пустелі. Здавалося б – найменш придатне для заходу місце, однак воно відповідає його концепції й аудиторії, яка готова їхати на край землі за подібними враженнями.
Арт-завод «Платформа» співпрацює з асоціацією культурних центрів Європи TEH, а Ulichnaya eda отримала декілька запрошень організовувати подібні заходи в Європі. Тому міжнародна співпраця, нетворкінг – це крок, до якого ми готові і докладаємо зусиль.
Вже декілька років у світі спостерігається тенденція росту прибутку від сфер креативної економіки, тобто їхня роль в економіці міста/країни однозначно зростає. Однак ці прибутки не завжди прямі та очевидні. Наприклад, наш проект став базою для багатьох підприємців, які започаткували свій власний малий бізнес, таким чином створивши нові робочі місця, надаючи нові види послуг та сплачуючи податки. Однак свої перші спроби вони робили в нас на фестивалі.
Якоб Фуглсанг Міккельсен
Щоб змінювати контекст міста, можна залучати місцевих і міжнародних художників, культурних виробників – і спільно створювати проекти. Це буде надихати на нові розробки і нетворкінг. Потрібно бути відкритими один до одного і відкинути ідею власності і еґо, щоб зосередитися на намірах.
Діалог, відкритість, повага і комунікація є вирішенням всіх проблем в нашому світі. Релевантні проекти між українськими і зарубіжними партнерами відкривають нове розуміння наших культур, можливостей, обмежень і бачення майбутнього. Все це можна реалізувати через виставки, спектаклі, мистецтво, моду, кіно, музику, дизайн, воркшопи, обміни і семінари.
Важливо, щоб засоби масової інформації, комерційні організації, спонсори, культурні установи, школи та університети співпрацювали, збирали кошти, щоб мали можливість створювати проекти, які можуть надихнути. Це можна робити таким чином, щоб комерційні партнери могли бачити віддачу від інвестицій за рахунок загального культурного впливу проекту, яке він справить на громадян і суспільство в цілому. Ці результати повинні бути помітні протягом тривалого часу.